За останній рік кількість медзакладів, що надають паліативну допомогу пацієнтам, збільшилась на 233 – у 2021 році договір з НСЗУ уклало 733 заклади. Це означає, що паліативна допомога стає доступнішою для пацієнта.

Паліативне обслуговування – це медична та психологічна допомога для людей, які живуть з важким та невиліковними хворобами. І часто лише за допомогою паліативу медицина може полегшити останні дні життя невиліковно хворої людини.

Загалом паліативна допомога існує у законодавстві України з 2011 року. Але тривалий час відповідні послуги надавало всього кілька десятків закладів на всю країну. Втім, з 1 квітня 2020 року паліативна допомога увійшла до Програми медичних гарантій.

«На пакети паліативної допомоги передбачений окремий бюджет. Це стимулювало зростання кількості закладів, які надають паліативні послуги пацієнтам. Якщо у 2020 році ми законтрактували майже 500 закладів на паліативну допомогу, то у цьому році вже 733 медичні заклади підписали з НСЗУ договори про надання цієї послуги. Зокрема 606 закладів надають допомогу стаціонарно, ще 486 закладів мають мобільні бригади, які виїжджають до пацієнтів додому. Приємно, що нині паліативна допомога доступна пацієнтам, які живуть не лише у великих містах, а і у населених пунктах з порівняно невеликою кількістю населення», – зазначає заступниця голови Національною служби здоров’я України Тетяна Бойко.

Доступність паліативної допомоги в регіонах великою мірою залежить від місцевої влади, яка відповідає за організацію надання медичної допомоги в громадах. Адже органи місцевого самоврядування є власниками медичних закладів. Саме місцева влада може ініціювати створення паліативних відділень або бригад у медзакладах, приймати місцеві програми надання паліативної допомоги і таким чином покращувати доступ до такої допомоги.

Щоб отримати пацієнту паліативну допомогу безоплатно, потрібне електронне направлення. Його видає лікар, з яким пацієнт уклав декларацію чи лікуючий лікар. Сімейний лікар може також надавати окремі паліативні послуги і бути залученим у багатокомпонентну паліативну допомогу, зокрема, виписувати та контролювати прийом наркотичних засобів та психотропних речовин. Але, – йдеться на сайті НСЗУ, допомога на первинному рівні не рівноцінна стаціонару чи мобільним бригадам.

Профільним законодавством визначено перелік безоплатних послуг для пацієнтів у паліативних стаціонарах:

1. Лікування больового синдрому, цілодобовий нагляд.

2. Необхідні лабораторні дослідження: аналізи крові, сечі, копрограма, бактеріологічні та інші дослідження.

3. Інструментальні дослідження: електрокардіографія, УЗД, рентгенологія та інші за потреби.

4. Знеболення на всіх етапах діагностики та лікування.

5. Киснева терапія та респіраторна підтримка.

6. Харчування лікувальне.

7. Колісні крісла, ходунки, палиці, милиці.

8. Фізична терапія, медична реабілітація, психологічна та психічна адаптація.

Паліативні мобільні бригади надають майже всі ті самі послуги вдома у пацієнта, крім тих, для яких потрібна безпосередня присутність у лікарні. Такі заклади повинні мати цілодобовий контактний номер для своїх пацієнтів.

Мобільна паліативна бригада контактує з пацієнтом не менше ніж один раз на тиждень, це може бути як безпосередній візит, так і дистанційне спілкування.

За оцінками ВООЗ, щороку паліативної допомоги потребують 40 мільйонів осіб у світі, але отримують лише 14% з них. Наразі, за класифікацією Міжнародного альянсу паліативної допомоги, Україна належить до групи країн з «несистемним забезпеченням паліативної допомоги» через брак підтримки паліативного руху, недостатність морфіну для пацієнтів, які потребують знеболення і низької кількості хоспісних і паліативних центрів.

Серед дорослих найчастіше паліативної допомоги потребують хворі з серцево-судинними захворюваннями (28,5%), онкологією (34%), хронічними респіраторними захворюваннями (10,3%), СНІДом (5,7%) та діабетом (4,6%).

Паліативна медична допомога може знадобитися при багатьох інших станах, в тому числі ниркової недостатності, хронічних захворюваннях печінки, розсіяному склерозі, хворобі Паркінсона, ревматоїдному артриті, неврологічних захворюваннях, деменції, вроджених вадах розвитку і туберкульозі з лікарською стійкістю.

Відтак сучасне надання паліативної допомоги не передбачає обов’язкової госпіталізації до спеціального закладу, допомога може надаватися в паліативних відділеннях інших закладів та вдома у пацієнта. Це не лише позбавлення від болю, а й психологічна та соціальна допомога, що може містити ігротерапію, майстер-класи, дні краси та іншу активність, що дарує позитивні емоції.

На жаль, глобальна потреба в паліативній допомозі у світі буде продовжувати зростати, бо збільшується тягар хронічних неінфекційних та деяких інфекційних захворювань, продовжується старіння населення.